•Шеррі Вона прожила 13 років. Принесли маленький кучерявий кудлашок. Пам‘ятаю погрози батьків щодо відповідальності. Ще більше бажання їх не підвести. Першу ніч у новому місці вона плакала, і я обіймала її і плакала теж, притискаючи до себе, а себе до батареї опалення. Обіймала Шеррі, і як зараз пам‘ятаю сльози на рожевій довгій нічній сорочці із фланелі. Так мені хотілося заспокоїти і вгамувати чужий біль, дати їй зрозуміти, що тут буде добре. Потім, коли вона підросла,тато зплів їй шкіряний повідець, і я завжди всюди брала її з собою. Ми йшли вулицею, і я помічала як люди тикали пальцями. І мені здавалось що в такі моменти ми ставали одним цілим. Здавалось ,що перехожі теж здивовані і вражені красою Пуделя. Її магічною рухливістю і пластикою ходи.. може вони дивились на мене? Хоча,навряд. Я була страшком для себе. І в думках для всього світу. А вона красунею. Завжди Зараз, коли я доросла,часто чую слова огиди до цієї породи: Фу! Пудель - ненавиджу. Пуделі - тупі і неслухняні!Деякі знайомі зараз згадують мене,мою жахливу худорлявість і таку ж нестулепну собаку. Що ми йшли собі,а майже всі хто бачив сміялися. А я і тоді і зараз в цих собаках бачу найгарніше , щось казкове і надзвичайно притягуюче. Чому тоді їх мало не єдиних брали до цирку? Чому я не можу згадати ні одного поганого вчинку від нашої собані? Так. Звісно. Бачити суть може не кожен.Дізнатися і зрозуміти - це особливий хист. На фотках я так схожа на Шеррі- комусь огидна, а комусь незвично гарна. І тим і тим вітання. Не засуджуйте, не дізнавшись суті. Не закохуйтесь не побувавши разом у темряві. Photo @ianatokarchuk