Легкість, легкість – за вікна вивішуєш біле і кольорове, сонце оселею ходить, всі тіні рожеві й сірі – шелестять по кімнатах, як листи паперові. Сухоцвіти, говорять, все ще живі до Покрови, а потім душі їхні квіткові дзвенять і рушають в вирій. Хто з тобою сидів до останнього світла, хто то? Хто, за кого тримаєшся, ніби дитя за шворку змія повітряного? Легкість, погодься, така непроста робота. Шворка рветься із рук, пекуча, шорстка на дотик. Сутінків пляшка синя надійним заткнена корком. Дні короткі настали, невловимі як чудо. Дні, як яблука пізні, найважчим соком налиті. Вийдеш зранку дивитися перший іней, а отямишся – грудень. Легкість, легкість. Послухай, хтось із тобою завжди пребуде. До останнього світла кожного, до останнього світу.